Відповідальніше і коректніше про цікаве. Рецензія Г.В. Фесенка
Рецензія на книгу Олеся Ільченка «Наші птахи. Круки, шуліки, мартини та інші птахи», Київ : Грані-Т, 2008. Опублікована в журналі „Біологія і хімія в школі”, № 1, 2010 р.
Просвітницьких науково-популярних видань на тему збереження природи, які по-справжньому зацікавили читача б і своїм змістом, і відповідним оформленням у нас друкують надто мало. Такі видання особливо потрібні для читачів дитячого і підліткового віку, коли відбувається становлення особистості, формується ставлення до різних аспектів буття.
Тим приємніше було побачити в книгарні доробок «Наші птахи. Круки, шуліки, мартини та інші птахи» (Київ, 2008). Вона вигідно виділялась серед книг, що були поряд і своїм незвичним вертикально видовженим форматом, і опорядкованістю палітурки. Спокійні тони фону гарно підкреслювали кольори малюнку з птахами. Від погляду на оригінально оздоблений форзац ще більше хотілося погортати книжку.
Увага майже до будь-якого незнайомого видання з’являється спочатку завдяки художньому оформленню як зовні, так і всередині. Згадана книжка в цьому сенсі дійсно приваблива – дизайнер майстерно поєднав окремі малюнки птахів і оздобне тло з краєвидами неба, в якості особливо вишуканого декору використав оригінальні зображення окремих пер птахів. Обидві групи елементів оздоблення підкреслюють саме особливості птахів – життя в повітряній стихії і характерне оперення.
Певну монотонність використання схожих варіантів основного типу декору урізноманітнено додатковим підходом, коли для створення тла вибрано частину малюнку. Втім таке опорядження зроблено лише для нарисів по чотирьох птахах з тридцяти, описаних у книзі. Можливо, варто було розмістити додаткові зображення птахів, бо вільного простору на окремих сторінках вдосталь. Наприклад, до ілюстрації по грифу чорному можна було додати малюнок птаха у польоті, майже тільки так бачать його навіть у місцях поширення в Криму, про що пише й автор книжки у відповідному нарисі.
Трохи шкода, що з 57 зображень птахів у книзі принаймні 40 вже були вміщені у інших виданнях. Повний комплект нових малюнків саме для цієї книжки значно збільшив би художню оригінальність. Для Ігоря Землянських, який є автором малюнків, зробити такий комплект було б нескладно, майстерності йому не позичати. Тим паче прикро від того, що його вказали як одноосібного художника книжки, тоді як у дійсності серед зображень птахів є два малюнки покійного Ю. В. Костіна – статичне зображення самця крижня з самкою і повне статичне зображення чаплі сірої. Їх можна побачити, наприклад, у виданні «Птицы СССР» (Флинт, Бёме, Костин, Кузнецов, 1968). На субтитулі рецензованої книжки висловлено вдячність Українському товариству охорони птахів, яке власне і розпоряджається малюнками згаданих художників, але, схоже, не знає які з них чиї. Приписування свого авторства чужим малюнкам Ігор Землянських аж ніяк не потребує, він давно став самодостатнім митцем.
Взагалі відчувається, що текстову частину книжки складено з бажанням представити птахів як друзів людини, розкрити їхні проблеми, наголосити на певних особливостях. Стиль викладу легкий, спокійний, зважений. Любов до птахів, яка має передатись і читачеві, автор демонструє через опис власних вражень від зустрічей з ними. Доречно використано і пісенний фольклор, уривки з інших книжок. Журналістський хист автора добре проявляється в книжці.
Не претендуючи на аналіз складу лексики книжки, варто однак вказати на деякі невідповідності нормам мови. Про беркута написано, що у нього «Улюблена здобич … гуси, глушеці…». Від іменника однини «глушець» утворена дивна форма множини «глушеці». Хоча б через порівняння з іншими назвами птахів з закінченням «ець» зрозуміло, що то помилка: горобець – горобці, кібець – кібці, тому й глушець – глушці.
Як не прикро, але доведеться вказати ще на значну кількість відомостей у тексті книжки, що не відповідають дійсності.
Описи птахів у тексті мали би повністю узгоджуватись з виглядом деталей малюнків. Але в нарисі про мартина сріблястого вказано, що у птаха «Дзьоб і ноги жовті», а на малюнку ноги рожеві. Лише фаховий орнітолог на замовлення малюнку мартина сріблястого як гніздового птаха нашої країни вибрав би малюнок птаха саме з жовтими ногами. За назвою «мартин сріблястий» криється особливо складне питання систематики, але читача не повинні дивувати неузгодження, які виникли через нефаховість консультантів. Крім того, під малюнками дорослих беркута і орла степового позначено, що то молоді птахи.
Інші некоректні дані у тексті можна було б уникнути без спеціальних зусиль. Одну групу таких помилок складають описи зовнішнього вигляду і звичок птахів.
Про боривітра степового написано, що «В оперенні самок і молодих птахів сірого кольору менше…». У забарвленні цих статево-вікових груп цього виду сірого кольору взагалі нема.
Про крижня – По-перше, «… пара робить гніздо: самець носить траву, а самочка мостить». Насправді самець до влаштування гнізда відношення не має. По-друге, «Він [самець крижня] крякає, посвистує…». Самець крижня майже безголосий, він тільки шавкотить-шипить, кахкати-крякати, як самка, і свистіти не може.
Про рибалочку голубого – «… виводить малюків двічі за літо». Двох виводків за весну і літо у рибалочки не буває, бувають лише повторні кладки при втраті перших.
Про грифа чорного – «… розмах крил … два з половиною метри». У цього птаха розмах крил до 3 м.
Про орлана-білохвоста – «… розмах крил два метри». У орлана розмах крил до 2,4 м.
Про сапсана – «… здебільшого не мостять власних гнізд…». Сапсан ніколи сам не будує гнізд, а лише використовує гнізда інших птахів.
Про волове очко – «… полюбляє співати і випробовує голос мало не весь рік». Співає цей птах, як і інші, навесні і на початку літа, зрідка на початку осені.
Про яструба великого – «Забарвлення дорослого птаха … згори – сірувате чи коричневе». Буре, тобто коричневе забарвлення лише у молодих птахів.
Про жовну чорну – «Він чи не найбільший з усіх наших дятлів…» Це як раз найбільший дятел у фауні нашої країни.
Іншого роду помилки трапляються в описах поширення птахів.
Про хохітву в описі дрохви зазначено, що «Іноді гнізда … на ділянках Чорноморського заповідника, в Асканії-Новій…». Хохітва давно гніздиться тільки на Керченському півострові в Криму.
Про орла степового – «… є хазяїном заповідника Асканія-Нова. … тут збереглося кілька пар…». Ще у 1980-х роках в країні зникла остання гніздова пара цих орлів.
Про лебедя-шипуна – «… живуть у гирлах Дунаю, Дністра, зрідка … в Західному Поліссі й пониззі Дніпра». Цей лебідь давно гніздиться по усій країні.
Про орлана-білохвоста – «Крім Карпат, його зрідка бачать і в Лісостепу, й на Поліссі…». По долині Дніпра в Лісостепу зараз гніздиться найбільше орланів.
Про дятла сирійського в описі жовни чорної – «А в українському Лісостепу … часто зустрічається й сирійський дятел». Цей вид гніздиться майже по усій країні, а не тільки в Лісостепу.
Лише про орлана-білохвоста вказано, що його внесено у Червону книгу України. Але ж у рецензованій книзі описано ще 9 видів, яких також включено у цей правовий документ, про що не зайве було би згадати.
Перераховані недоліки з’явились у тексті книжки через використання недостовірних даних і застарілих джерел при її написанні.
Дуже доречним в книзі можна було б вважати наведення даних по класифікації птахів, це розширює знання читача, демонструє певний порядок у системі родинних з’язків птахів.
У науковій класифікації неможливо обійтись без латинських назв птахів. Мало знайома латина, як правило, викликає труднощі при наведенні. Але в рецензованій книзі є лише одна помилка в написанні латинських назв. Дрімлюгу зазначено як Caprimulgus eropaeus, тоді як потрібно europaeus.
Найбільше порушень зроблено при наведенні українських назв різних класифікаційних рангів.
Про шуліку чорного написано, що він належить до роду – орел, насправді ж – до роду Шуліка.
Про яструба великого – так само: вказано, що він з роду – орел, в той час як насправді – з роду Яструб.
Дивовижно, але слукву віднесено до ряду – соколоподібні, родини – яструбині, роду – орел. У дійсності це кулик, входить до ряду Сивкоподібних, родини Баранцевих, роду Слуква.
Не менш дивне написано про зозулю, яка начебто належить до ряду – горобцеподібні, родини – воронові, роду – зозуля. Проте вона входить до ряду Зозулеподібних, родини Зозулевих.
Решту дрібніших недоречностей не згадуватимемо, бо зауважено вже достатньо.
Надзвичайно прикро, що таке художньо привабливе видання, яке за змістом націлене на формування позитивного ставлення до птахів, не обминули вказані помилки. За рівнем впливу на молоде покоління такі книжки, мабуть, вагоміші, ніж грубезні фоліанти з розлогими науковими трактатами. При їх укладанні варто звертатися по консультацію не у товариства, що безпідставно рекламують себе знавцями, а таки до справжніх професіоналів, які з усією щирістю готові допомогти у виданні цікавої, насиченої достовірними і новими даними науково-популярної літератури.
Геннадій Фесенко
Рекомендоване посилання:Фесенко Г. Відповідальніше і коректніше про цікаве. Рецензія Г.В. Фесенка. – Український центр досліджень хижих птахів. 21.03.2010. https://raptors.org.ua/177. Дата звернення: .
4 коментарі
Ви маєте увійти, щоб коментувати.
Мимоволі з’являються паралелі між цим виданням і книгою Л.О.Смогоржевського “Пернаті друзі”(1977):дуже схожі розділи і навіть формат видовжений,але через відверті орнітологічні “ляпи” робота Олеся Ільченка 33 роки не буде на Олімпі науково-популярних книг про птахів. А сама ідея створення серії (а саме так це бачиться) дуже слушна і для школярів,насамперед,вкрай потрібна як цілком логічне доповнення до підручника “Біологія”. Надалі треба лише, щоб матеріал проходив через кваліфікованих рецензентів, обов’язково. Інакше приємне враження залишать тільки бездоганні ілюстрації. Серію продовжувати треба,бо й інші види птахів заслуговують на те, щоб їх знали, поважали і берегли!
Працюючи у школі, добре знаю на скільки авторитетною для учнів є інформація вичитана з науково-популярних книг, сучасних “енциклопедій” для дітей і т. д. Часом дуже важко переконати дітей, що ті вичитані “факти” помилкові і зовсім не відповідають дійсності. Шкода, що гарно ілюстровані книги, на якісному папері, видані великими тиражами поширюють серед читачів не лише неточності, а цілковиті “дурниці”. Колись, ще в 6 класі, прочитавши книгу Сморгожевського “Пернаті друзі” вирішив обов”язково стану орнітологом. А чи є зараз такі книги? Можливо, краще перевидати хороші, перевірені часом книги, а не примножувати другосортні видання.
Тут нема головного про рід, вид, клас , ряд…. мені як студенту це дуже потрібно!!!!
Хочу поділитись інформацією зібраною під час польових спостережень на заході Дніпропетровської області.( станом на 4.07.2010р)
1. Совка (Сплюшка) в знайденому гнізді 3 пташенят 5-6 денного віку .Птахи викоритовують данне гніздо на протязі 3 років (минулого року ні)
2. Боривітер звичайний: 5 пташенят вже майже готові залишити гніздо ! дорослі вигодовують всоє потомство ящірками та комахами.
3. Кібчик: на відміну від боривітра пташенята ще дуже маленькі ( відомо 4 гнізда на локальній ділянці площею 5 га. кількість пташенят в гніздах чомусь мала 2-3)останне пташеня вилупилось 2.07.10р
4.Яструб великий: Пташенята вже залишили гніздо хоча і тримаються поруч з ним
5. Лунь польовий : систематично (майже щодня)спостерігаю 1-2 особини.
6.Канюк звичайний: нажаль в цьому році нечисленний вид .В минулому році на своїй ділянці знайшов 5 гнізд з кладками в цьому жодного !!)