Український центр досліджень хижих птахів

Біологічні та екологічні особливості канюка звичайного на Сході України

Протягом 1994-2022 років нами проводилося вивчення денних хижих птахів на Сході України (переважно у Донецькій та Харківській областях). Було накопичено значний матеріал щодо екології та біології різних представників цієї групи птахів. Узагальнюючу публікацію, присвячену яструбу великому, можна прочитати на нашому сайті. У даній публікації описано біологічні та екологічні особливості канюка звичайного (Buteo buteo) в регіоні досліджень.

1 2 3 ►

Канюк звичайний належить до тих видів, які не привертають до себе надмірної уваги яскравим забарвленням чи рідкісним статусом, але завдяки своїй невибагливості та гнучкості стають справжніми «господарями» різних ландшафтів. На східних теренах нашої країни, яка зараз потерпає від збройної агресії зі сторони московії, цей хижий птах був одним із найбільш типових представників ряду Яструбових (Accipitriformes), що впевнено освоїв як природні, так і змінені людиною території. Його широке розповсюдження в межах регіону зумовлене насамперед високою екологічною пластичністю, що дозволяє ефективно використовувати різноманітні природні оселища як місця гніздування або полювання. Це найбільш численний денний хижий птах Сходу України, де він виступає типовим гніздовим і перелітним видом, а в окремі, найбільш теплі зими, спостерігається на зимівлі.

Дослідження біологічних й екологічних особливостей канюка звичайного на Сході України (території Донецької, Харківської, Луганської та частково Дніпропетровської областей) проводились нами протягом 1998–2021 років.

Сезонна динаміка перебування канюка в регіоні характеризується чітко вираженою фенологією. Перші особини зʼявляються вже на початку березня, проте основна маса птахів реєструвалась після сходження снігового покриву. У цей період значна частина виявлених особин перебувала у стані міграції, що підтверджується відсутністю в них територіальної поведінки. Лише з початком квітня канюки займали гніздові ділянки, і тоді над балками, узліссями та лісосмугами можна було спостерігати характерне ширяння «місцевих» птахів, що супроводжувалось криками, що сигналізують про початок нового гніздового циклу. У цей період птахи займались ремонтом старих або будівництвом нових гнізд.

Найбільші гніздові угруповання канюка звичайного на Сході України були приурочені до долини Сіверського Дінця, а також до північно-західних і центральних частин Донецького кряжу. Важливо підкреслити, що близько 80% гніздових територій виду були повʼязані зі слабко або дуже слабко-трансформованими природними оселищами, що свідчить про збереження певної залежності від природних умов, попри здатність до освоєння антропогенно перетворених ландшафтів. Ми знаходили гнізда канюків у байрачних і нагірних дібровах, соснових насадженнях, штучних лісових масивах і навіть у лісосмугах серед полів. Іноді птах обирав для влаштування гнізд поодинокі дерева серед відкритого степу (на схилах балок), якщо поруч було достатньо кормових угідь. Саме ця здатність використовувати найрізноманітніші природні оселища дозволила виду широко розселитися по всій території Сходу України. Загалом протягом наших досліджень було знайдено 136 гнізд канюка звичайного.
Його гнізда не можна назвати витонченим. Вони характеризуються відносною примітивністю будови, складаються з тонких гілок, які слабо переплетені між собою, внаслідок чого конструкція часто є неміцною і може руйнуватися під впливом атмосферних чинників (вітру тощо). Водночас така структура дозволяє птахам легко відновлювати старі споруди або будувати нові, використовуючи вже зібрані матеріали. На одній гніздовій ділянці нерідко існувало кілька гнізд різних років будівництва, розташованих на відстані в кілька десятків або навіть сотень метрів (від 51 до 860 м) одне від одного. Досить часто, доволі міцне гніздо, яке було на гніздовій ділянці в минулому році, під час перевірки було вже розібране. Така просторова організація свідчила про тривале використання території і певну стабільність гніздових ділянок.

Особливою рисою канюка звичайного є його здатність до нейтрального співіснування з іншими видами хижих птахів. Його гнізда можуть розташовуватись відносно близько до гнізд яструба великого (Astur gentilis), шуліки чорного (Milvus migrans) чи воронових (Corvidae). Він охоче використовує старі гнізда інших птахів, а його власні споруди нерідко стають придатними для гніздування багатьох видів яструбових. Така поведінка дозволяє ефективніше використовувати обмежені «лісові» топічні ресурси степової зони Сходу України.
Водночас канюк не позбавлений здатності до активного захисту. На початку гніздового періоду може проявлятися територіальна агресія, зокрема по відношенню до воронових. Зареєстровано випадки клептопаразитизму з боку сірих ворон, які відбирали здобич у канюків, які живились на згарищах у степу. Якщо людина наближається до жилого гнізда, птах починає кружляти над нею, подаючи гучні тривожні сигнали. В такі моменти можна спостерігати й цікаве явище – до «окрикування» порушника іноді приєднуються інші хижі птахи, що гніздяться поблизу, створюючи своєрідний колективний захист території.

Вибір дерев канюком звичайним для будівництва, або зайняття гнізд інших денних хижих птахів або воронових, обумовлений домінуванням певних видів дерев (насамперед дуба звичайного) у деревостанах. У той же час спостерігається тенденція до переваги влаштування гнізд на груші звичайній у байрачних лісах (табл. 1).

Таблиця 1

Використання канюком звичайним різних видів дерев для влаштування гнізд на Сході України

Метричні параметри гнізд й гніздових дерев, які були нами досліджені, варіювали у досить широких межах (табл. 2).

Таблиця 2

Метричні параметри гнізд й гніздових дерев канюка звичайного на Сході України

Наприкінці квітня або на початку травня в гніздах канюків на Сході України зʼявляються кладки. Вже через кілька тижнів, на межі весни й літа, у них можна побачити пухових пташенят. У цей період у гніздах канюків спостерігається підвищена активність: дорослі птахи постійно приносять корм, а самі пташенята швидко ростуть. Канюки, як й інші денні хижаки (яструб великий, орел-карлик (Hieraaetus pennatus), у цей період нерідко (але не завжди) викладають гнізда зеленими гілками й травʼянистими рослинами, що, ймовірно, виконує санітарну функцію. На початку липня (іноді наприкінці червня) малеча вже вкривається пірʼям, але ще не здатна до повноцінного польоту. Згодом молоді канюки залишають гніздо, однак ще довго тримаються поблизу нього (іноді до останніх чисел серпня), поступово набуваючи навичок самостійного життя.
Осіння міграція починається з середини вересня і триває до жовтня, хоча окремі птахи можуть затримуватися до листопада. В окремі роки ми спостерігали зимування канюка звичайного в Донецькій і Харківській областях. Але це були не місцеві птахи, так як на Сході України гніздиться переважно підвид Buteo buteo vulpinus, який є відомим дальнім мігрантом; у зимовий період траплялись виключно представники підвиду Buteo buteo buteo, який зимує в Європі.

Раціон канюка відзначається великою різноманітністю. Основу раціону становлять мишоподібні гризуни, однак канюк також споживає рептилій, птахів і комах. У польових умовах встановлено, що він активно використовує різні стратегії добування корму, включаючи полювання на відкритих територіях, використання агроландшафтів під час обробки ґрунту та збирання корму на згарищах після степових пожеж. Відомі також випадки, коли канюки підбирали здобич уздовж доріг, використовуючи навіть такі нетипові для них ресурси.

Завдяки екологічній пластичності канюк звичайний був одним із найуспішніших хижих птахів Сходу України. Його успішність у регіоні визначалась здатністю ефективно використовувати мозаїчні ландшафти, підтримувати стабільні гніздові території та формувати гнучку систему міжвидових взаємовідносин. Чисельність виду під час наших досліджень залишалась стабільною, а в окремих місцях навіть демонструвала зростання. Щільність населення становила 27,87 особин на 100 км². Найвищі показники щільності були виявлені у штучних лісових масивах і байрачних лісах, де вони сягали відповідно 5,57 і 4,26 особин на км², тоді як у нагірних дібровах цей показник був найнижчим. Саме здатність освоювати штучні лісові насадження стала однією з ключових адаптацій, що забезпечила успішне розселення виду у степовій природній зоні.

Серед основних загроз для виду нами відзначались антропогенні чинники, зокрема переслідування хижих птахів мисливцями, використання пестицидів, лісогосподарські заходи у місцях гніздування тощо.

Максим Височин (Івано-Франківський національний технічний університет нафти та газу)

Рекомендоване посилання:Височин М. Біологічні та екологічні особливості канюка звичайного на Сході України. – Український центр досліджень хижих птахів. 30.04.2026. https://raptors.org.ua/7590. Дата звернення: dd.mm.yyyy.